Про Івана Франка ми зазвичай пам’ятаємо два рядки зі шкільного зошита: каменяр, автор «Захара Беркута», суворий портрет над дошкою. За цим портретом ховається людина, яка за одне життя зробила більше, ніж інші встигають утрьох.
Тут зібрані цікаві факти про Франка, які показують його не пам’ятником, а робочою людиною з рукописами, судовими справами та хворими руками.
Ким був Іван Франко насправді
Франка складно вписати в одну професію. Він писав вірші й повісті, редагував газети, збирав фольклор по селах, розбирав економіку Галичини та засідав у наукових товариствах.
Син сільського коваля з Нагуєвич
Народився 27 серпня 1856 року в Нагуєвичах на Дрогобиччині, у родині сільського коваля. Батько помер, коли Іванові було дев’ять років, мати — коли шістнадцять.
Сирота з бідного села пройшов школу отців-василіан у Дрогобичі, гімназію та філософський факультет Львівського університету. Ще гімназистом він перекладав Софокла й Еврипіда та записував пісні від односельців.
Кузня, у якій хлопець провів дитинство, лишилася в його текстах назавжди. Образ вогню, металу й важкої фізичної праці згодом переріс у знаменитого каменяра з молотом.
Цифри, які пояснюють масштаб Франка
Іноді цифри говорять переконливіше за будь-які характеристики.
| Показник | Значення |
|---|---|
| Мови, з яких перекладав | близько 14 |
| Написані твори | близько 6000 |
| Прижиттєві книжкові видання | понад 220 |
| Псевдоніми та криптоніми | понад 100 |
| Академічне зібрання творів | 50 томів (1976‒1986) |
| Записані народні приповідки | 31 091 |
Навіть п’ятдесятитомне академічне зібрання, яке виходило з 1976 по 1986 рік, не вмістило всього написаного. Дослідники нараховують у Франка щонайменше десяток фахових ролей:
- поет, прозаїк і драматург;
- перекладач з античних та європейських мов;
- фольклорист і етнограф;
- літературний критик та історик літератури;
- публіцист і редактор часописів;
- економіст, який писав про заробітки галицьких робітників.
Жоден із цих напрямів не був у нього хобі на вихідні — за кожним стоять окремі книжки й роки роботи.
Цікаві факти про Франка-науковця
Наукова частина його спадщини відома значно менше за поезію, хоча за обсягом вона не менша.
Доктор філософії без своєї кафедри
Ступінь доктора філософії Франко здобув 1893 року у Відні — у Львові його дисертацію приймати не поспішали. Через два роки він склав габілітацію та мав усі формальні підстави викладати.
Кафедри йому так і не дали: завадила репутація радикала й соціаліста. Сьогодні той самий Львівський університет носить його ім’я, а студенти складають іспити в стінах, куди автора колись не пустили.
Книги — морська глибина: хто в них пірне аж до дна, той, хоч і труду мав досить, дивнії перли виносить.
Ці рядки він написав про читання, але вони добре описують і його власний спосіб працювати.
Тридцять одна тисяча народних приповідок
Шеститомні «Галицько-руські народні приповідки» містять 31 091 запис — з поясненням значення та місця, де вислів почули. За цією цифрою стоять роки пішого збирання матеріалу по селах Підгір’я й Карпат.
Окремо Франко впорядкував п’ять томів апокрифів і легенд з українських рукописів. Такий обсяг сьогодні тягнув би на роботу цілого наукового інституту з відділом рукописів.
Поліглот, який знав чотирнадцять мов
Перекладав Франко приблизно з чотирнадцяти мов — від давньогрецької до німецької та арабської. Українською він відкрив читачам Гомера, Софокла, Данте, Шекспіра, Гете з «Фаустом», Гейне, Байрона та Гюго.
Писав він трьома мовами: українською, польською й німецькою. Майже десять років співпрацював зі львівською польськомовною газетою, і саме журналістика тривалий час годувала його родину.
У пресі Франко з’являвся під більш ніж сотнею псевдонімів і криптонімів. Частину його публікацій дослідники атрибутують дотепер, тому загальна цифра написаного досі уточнюється.
Маловідомі факти з життя письменника
Біографія Каменяра складається не лише з книжок і наукових томів.
Політик, який програвав усі вибори
1890 року Франко став одним із засновників Русько-української радикальної партії — першої української політичної партії. Кілька разів балотувався до австрійського парламенту та галицького сейму, проте жодного разу не пройшов.
Влада реагувала на його публіцистику значно швидше, ніж виборці. Уперше письменника заарештували у двадцять років, улітку 1877-го, і кілька місяців він провів за ґратами. Пізніше арешти повторювалися.
Дружина, четверо дітей і Пласт
Одружився Франко з Ольгою Хоружинською, яка походила зі Слобожанщини. Цей шлюб він сприймав і як особистий вибір, і як зв’язок між двома частинами розділеної кордоном України.
У подружжя народилося четверо дітей. Син Петро згодом став одним із засновників Пласту, воював і викладав, а син Тарас усе життя пропрацював педагогом.
Хвороба рук і робота далі
З 1908 року в нього почали відмовляти руки. Писати самостійно ставало дедалі важче, тому чимало текстів останніх років він диктував.
Роботу це не спинило: статті, переклади та редагування тривали майже до смерті у травні 1916 року.
Лиш боротись — значить жить!
Рядок із його ранньої поезії згодом став чи не найкоротшою характеристикою самого автора.
Історія похорону та пам’яті Каменяра
Те, як ховали Франка, пояснює про епоху більше за цілий розділ підручника.
Чужий склеп замість власної могили
Помер письменник 28 травня 1916 року у Львові, посеред Першої світової війни. Міська влада не виділила окремого місця на Личаківському цвинтарі, тому труну поставили в орендованому склепі польської родини Мотичинських.
Там тіло пролежало кілька років, доки громада не викупила окрему ділянку. Надгробок роботи скульптора Сергія Литвиненка — той самий каменяр із молотом — відкрили аж 28 травня 1933 року.
За спогадами сучасників, ховали Франка в позиченій сорочці: власної придатної в нього на той момент просто не було.
Номінація на Нобелівську премію
У листопаді 1915 року доктор філософії з Відня Йосип Застирець надіслав до Нобелівського комітету лист із пропозицією висунути Франка на премію з літератури. Лист дійшов до Стокгольма із запізненням, коли список претендентів уже затвердили.
Наступного року письменник помер, а посмертно премію не присуджують. Франко залишився першим українцем, чиє ім’я потрапило до нобелівських літературних документів.
З чого почати читати Франка
Знайомство зручніше будувати від найлегшого до найскладнішого:
- «Лис Микита» — сатирична казка у віршах, яку однаково добре читають діти й дорослі.
- «Коли ще звірі говорили» — збірка коротких казок для наймолодших.
- «Захар Беркут» — історична повість про карпатську громаду та монгольську навалу.
- «Перехресні стежки» — соціально-психологічний роман із детективною лінією.
- «Зів’яле листя» — лірична збірка про нерозділене кохання.
- «Мойсей» — поема 1905 року, найважчий і найважливіший його текст.
Після такого списку стає зрозуміліше, чому цікаві факти про Франка не вміщуються в один урок літератури.
Франко вражає не кількістю томів, а тим, як він за ними виглядає: людина, яка все життя працювала на межі можливого й майже нічого не отримала за це прижиттєво. Ні кафедри, ні депутатського мандата, ні Нобеля, ні навіть власної могили одразу після смерті.
Залишилися книжки, тридцять одна тисяча записаних народних висловів і бронзовий каменяр на Личакові. Наступного разу, коли триматимете в руках двадцятигривневу купюру, згадайте, що на ній коваль із Нагуєвич, який вивчив чотирнадцять мов.
