Шкільний образ зазвичай зводиться до тендітної жінки у вишиванці та кількох рядків про надію. За цим портретом майже не видно людини, яка знала дев’ять мов і тридцять років жила з хворобою, що не давала спокою жодного дня.
Далі — перевірені факти з біографії, які рідко потрапляють до підручника: про домашню освіту без жодного шкільного дня, про переклади світової класики й про причини, чому вона так багато подорожувала.
Дитинство і родина
Лариса Петрівна Косач народилася 25 лютого 1871 року в Новограді-Волинському. Це справжнє ім’я, а Леся Українка — літературний псевдонім.
Родина була надзвичайно освіченою. Мати — письменниця Олена Пчілка, батько — юрист із широкими культурними інтересами, а рідним дядьком був відомий учений і громадський діяч Михайло Драгоманов.
Саме дядько мав величезний вплив на її погляди й освіту. Вони листувалися роками, і він фактично виконував роль наставника.
Найкраща освіта часто починається не в класі, а в родині, де читають уголос.
Освіта без жодного дня в школі
Леся ніколи не навчалася в жодному навчальному закладі. Через хворобу вона здобула виключно домашню освіту, і це не завадило їй стати однією з найосвіченіших жінок свого часу.
У дев’ятнадцять років вона написала для молодшої сестри підручник «Стародавня історія східних народів». Книжка вийшла з-під пера дівчини, яка сама вчилася вдома.
Матеріалів для підготовки бракувало, тож частину джерел вона опрацьовувала іноземними мовами. Підручник згодом видали друком.
Псевдонім у тринадцять років
Перший вірш було опубліковано 1884 року, коли авторці виповнилося лише тринадцять. Саме тоді й з’явився підпис, під яким її знає світ.
Псевдонім придумала родина, і він перегукувався з підписом дядька, який публікувався як Українець. Так підліткова публікація визначила ім’я на все життя.
Мови та переклади
Обізнаність Лесі Українки в мовах вражає навіть за сучасними мірками. За різними оцінками, вона володіла дев’ятьма іноземними мовами.
Серед них французька, німецька, англійська, італійська, польська, болгарська, грецька та латина. Частину з них вона опанувала самостійно, без викладачів.
Це відкривало доступ до світової літератури в оригіналі. Вона читала античних авторів, європейських драматургів і сучасну їй європейську прозу без посередників.
Що вона перекладала українською
Перекладацька робота займала помітну частину її життя. Українською мовою вона переклала твори Гейне, Гюго, Байрона, Гомера, Шекспіра та Метерлінка.
Мета була не лише мистецькою. Вона свідомо працювала над тим, щоб українська література мала власні переклади світової класики й не залежала від чужих видань.
Окремо вона зверталася до давньоєгипетських і давньоіндійських текстів. Такий діапазон інтересів рідкість навіть для професійних філологів того часу.
Тридцять років боротьби з хворобою
У дванадцять років у неї діагностували туберкульоз кісток. Хвороба супроводжувала її до останнього дня й визначила майже всі життєві обставини.
Вона перенесла кілька операцій, місяцями лежала знерухомлена й регулярно проходила лікування. Саме через це подорожі до теплого клімату стали необхідністю, а не забаганкою.
Улюблена фраза про «тридцятилітню війну» з хворобою належить саме їй. За цей час вона написала більшу частину своєї творчої спадщини.
Країни, де вона лікувалася
Географія її життя виявилася ширшою, ніж у більшості сучасників.
| Місце | Що з ним пов’язано |
|---|---|
| Крим і Ялта | Тривале лікування, знайомство з Сергієм Мержинським |
| Італія | Період роботи над драматичними творами |
| Єгипет | Кілька зимівок наприкінці життя |
| Грузія | Останні роки та місце смерті |
| Німеччина та Австрія | Операції й обстеження |
Ці поїздки не були туризмом. Кожна з них диктувалася станом здоров’я, а роботу вона продовжувала в будь-яких умовах.
Цікаві факти про творчість
Найкоротші деталі, які легко запам’ятовуються:
- «Лісову пісню» вона написала за лічені дні, перебуваючи далеко від рідного Полісся;
- у творчому доробку понад двадцять драматичних творів;
- поетичні збірки за життя виходили лише тричі;
- вона писала не лише поезію, а й прозу, публіцистику та наукові статті;
- її драми часто побудовані на античних, біблійних і середньовічних сюжетах;
- вона добре знала фольклор і записувала народні пісні;
- крім літератури, вона грала на фортепіано та займалася музикою.
Останній факт мало відомий. Музика була для неї серйозним заняттям, а не лише домашньою розвагою.
Драматургія замість лірики
Масова свідомість пам’ятає її передусім як поетесу. Насправді центральне місце в її спадщині займають саме драматичні твори.
«Камінний господар», «Кассандра», «Бояриня», «Оргія» — це складні тексти з філософським підтекстом і сильними жіночими персонажами. Такий підхід випереджав свій час.
Вона свідомо обирала світові сюжети, щоб вивести українську літературу з рамок побутової тематики. Ця позиція викликала чимало суперечок серед сучасників.
Особисте життя
Найдраматичніша сторінка — стосунки із Сергієм Мержинським. Вони познайомилися в Ялті, а невдовзі він тяжко захворів.
Леся Українка провела біля його ліжка останні місяці, доглядаючи за ним до самої смерті. Саме тоді за одну ніч було написано драматичну поему «Одержима».
Пізніше вона одружилася з музикознавцем і фольклористом Климентом Квіткою. Він підтримував її до останнього дня й після смерті дружини зберігав та впорядковував її спадщину.
Найважче в житті людини часто перетворюється на найсильніше в її творчості.
Леся Українка померла 1 серпня 1913 року в грузинському місті Сурамі, у віці 42 років. Поховали її в Києві на Байковому кладовищі.
З чого почати знайомство з творчістю
Якщо шкільні спогади залишили лише відчуття обов’язку, спробуйте інший порядок:
- Прочитайте «Лісову пісню» вголос, вона написана для звучання.
- Перегляньте її листування, це найживіший текст із усієї спадщини.
- Візьміть одну драму на античний сюжет, наприклад «Кассандру».
- Порівняйте її переклад Гейне з іншими українськими версіями.
- Відвідайте музей у Києві, Колодяжному або Новограді-Волинському.
- Поверніться до хрестоматійних віршів уже після цього.
Такий порядок працює краще за хронологічний. Спершу з’являється жива людина зі складним характером, і лише потім — постать із підручника.
Історія Лесі Українки — це поєднання майже неможливих речей: домашня освіта без школи, дев’ять мов, десятки драм і тридцять років хвороби, яка не давала перепочинку.
Оберіть один твір із цієї добірки й прочитайте його без шкільного контексту. Дуже часто після такого перечитування знайоме зі школи ім’я звучить зовсім інакше.
